До 80-річчя від дня смерті Єфремова Сергія Олександровича 10 березня виповнюється 80 років з дня смерті Сергія
Олександровича Єфремова (6 жовтня 1876 – 10 березня 1939). Тематичну виставку присвячено першому українському професійному публіцисту, літературознавцю, громадському, політичному та державному діячеві. Він належить до когорти найбільш знакових, характерних і трагічних постатей української історії XX ст. Сергій Єфремов (справжнє прізвище Охріменко), народився в селі Пальчик Звенигородського повіту на Київщині в сім’ї священика. У 1891–1896 рр. Сергій навчався в Київській духовній семінарії. Закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира. Навчання у вузі поєднував з громадсько-просвітницькою діяльністю. У 1901 р. разом з іншими молодими українськими діячами співзаснував видавництво «Вік». Метою була організація багатотиражного видання й поширення української художньої літератури. У 1904 р. виступає одним із засновників Української демократичної партії (УДП), а в 1908 р. став активним членом товариства українських поступовців (ТУП). Сергій Олександрович розробив і впровадив у життя концептуальні засади української державності, національної культури та освіти. Присвятив багато уваги розвитку української преси. Він публікує численні статті, монографії, присвячені Тарасу Шевченку, Марку Вовчку, Івану Франку, Івану НечуюЛевицькому, Панасу Мирному та інші літературознавчі книги. У 1911 р. видана його фундаментальна праця «Історія української літератури». У загальному надруковано близько 10000 його наукових і публіцистичних статей. Після перемоги Лютневої революції, Єфремов виступає одним з ініціаторів створення Центральної Ради. Був заступником голови УЦР, генеральним секретарем міжнаціональних справ у першому українському уряді. У червні 1917 р. Сергій Єфремов стає головою Української партії соціалістів-федералістів, об’єднуючи представників української творчої інтелігенції. У 1922 р. обраний віце-президентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Він завідував історично-філологічним відділом Академії, очолював постійну комісію для складання біографічного словника діячів української землі. Коли розпочалася кампанія знищення національно свідомої інтелігенції, Сергій Олександрович став «ідеальною» кандидатурою для показового політичного процесу як керівник «контрреволюційної організації» Спілки Визволення України. Сфабриковані звинувачення вирішили його майбутню долю. У 1929 р. він був заарештований. Ганебний сфальсифікований процес був сигналом для початку жахливих масових репресій з боку Москви проти українського народу. На показовому судовому процесі над СВУ Єфремова засудили на 10 літ ув’язнення. Помер 10 березня 1939 р. в одному з таборів ГУЛАГу, розділивши долю кращих синів і дочок України. Разом із Сергієм Олександровичем на лаві підсудних було звинувачено 45 осіб. Це судилище відбувалося в Харкові з 09.03 по 19. 04. 1930 р. в Столичному оперному театрі. За задумом його організаторів, він мав бути судом не тільки над конкретними особами, скільки над цілим періодом національно-визвольної боротьби українського народу. Крім «діючи» осіб ще 700 було заарештовано у зв’язку з цією справою. А всього, за деякими підрахунками, під час Процесу СВУ заарештовано, знищено і заслано понад 30 тисяч осіб.